Проводжаючи дитину в перший клас, батьки сподіваються, що вона буде
вчитися охоче й успішно. Якщо ж надії не справджуються, то причини невдач
вони починають шукати насамперед у школі, системі навчання, упередженому або
байдужому ставленні вчителя. Але найчастіше причиною шкільних проблем дитини є
її недостатній мовленнєвий розвиток. Це може виявитися в дефектах звуковимови,
мізерності словникового запасу, невмінні граматично правильно узгоджувати слова
в реченні та ін. Подібні прояви у дошкільний період зазвичай не насторожують
батьків, бо дитина, на їхню думку, достатньо вільно користується мовою. Однак у школі до мови ставлять високі вимоги, і дитина з недостатнім
мовленнєвим розвитком потрапляє у складне становище. Виникають труднощі в
процесі оволодіння навичками читання і письма, з’являються стійкі специфічні
помилки (пропуски чи заміна букв і складів, недописування або не дочитування
слів, переставляння частин слова та ін.) Коли на самих початках навчання не допомогти дитині подолати ці
труднощі, з часом вони накладаються і, щоб їх розв’язати, необхідно затрачати
багато часу і зусиль логопедів, батьків та вчителів. При обстеженні учнів в школах щорічно
виявляється дуже багато дітей з фонетико-фонематичним недорозвитком мовлення та
нерізковираженим загальним недорозвитком мовлення, тому охопити спеціалізованою
логопедичною допомогою всіх дітей є неможливо. Крім того, у більшості випадків правильно спрямована
робота вчителя початкових класів дозволяє на самих перших стадіях навчання
дітей виправити ці недоліки. Тому, щоб уникнути і не допустити
серйозних недоробок у процесі розвитку читання, письма та мовлення учнів,
учителю початкових класів треба оволодіти найновішими методами такої роботи,
знати методи і прийоми роботи над усуненням в учнів недоліків вимови й
мовлення.
Рекомендую на уроках під час вивчення букв проводити дітям логопедичні
хвилинки. Застосування учителями початкових класів
логопедичних заходів у своїй роботі дає подвійну користь: не тільки усуває
недоліки вимови й мовлення в учнів, але й сприяє удосконаленню методики
навчання, правильному формуванню мови і мислення учнів. Крім того, позитивно впливає на настрій дітей з
певними мовленнєвими вадами, позбавляє їх невпевненості в собі, розчарування, а
також значно піднімає авторитет вчителя перед дітьми та їх батьками. Робота над усуненням таких недоліків повинна проводитися не стихійно, а
планово, поступово і послідовно. Починати її треба з перших днів навчання і
здійснювати на всіх уроках.
Наприклад: На уроці ознайомлення із звуком та буквою “С” провести логопедичну
хвилинку. Показати дітям правильну артикуляцію звука “С”: губи розтягнуті, зуби
наближені на відстані близько 1 мм, кінчик язика притискується до нижніх
різців, спинка язика вигнута та посередині її утворюється жолобок, по якому
видихається струмінь повітря. Бокові краї язика притиснуті до внутрішньої
поверхні верхніх кутніх зубів, м’яке піднебіння підняте та притиснуте до задньої
стінки глотки і спрямовує струмінь. Голосові зв’язки розімкнуті і не вібрують.
Тобто: усмішка як у клоуна, язик впирається в нижні зуби, ніби кішка на сонечку
прогинається і видуваємо повітря.
Дітям запропонувати подути на руку і вони повинні відчути холодне повітря.
На уроці ознайомлення із звуком та буквою “З” – артикуляція аналогічна.
Запропонувати дітям поставити руку на горло і вимовити спочатку звук “С”, де
голосові зв’язки будуть в стані спокою, а на “З” вони працюють (дрижить горло).
Найчастіше зустрічаються недоліки звуковимови шиплячих звуків (“Ш”, “Ж”)
Для правильної вимови звуків “Ш” і “Ж” необхідно слідкувати за
правильним положенням органів артикуляції.
А) губи округлені та злегка висунуті вперед.
Б) зуби зближені.
В) широкий кінчик язика піднятий до переднього краю піднебіння, але не
притиснутий.
Г) теплий струмінь повітря.
Тобто: губи витягнути вперед, язик підняти вверх і утворити чашечку.
Для закріплення звука “Ш” можна використати таку гру: “Лопнула кулька”.
Діти піднімають руки і роблять коло, ніби надувають кульку. По сигналу
вчителя “кулька тріснула” – діти опускають руки і вимовляють звук “Ш”.
Для звук “Ж” гру “Жуки”.
Діти зображують жуків. Жуки сидять в своїх хатках (за партами) і говорять:
Я
жук, я жук,
Я тут живу.
Жужжу, жужжу.
За сигналом вчителя – “Жуки полетіли” – діти встають, махають руками,
ніби літають і жужжать: “ЖЖЖЖ”. По сигналу – “Дощ” – сідають на місця.
Для уточнення звука “Ч” гра “Поїзд”: “Ч-Ч-Ч, чух-чух-чух”.
Недоліки вимови звуків “Л” і “Л’ ” зустрічаються часто.
1. звук “Л” зовсім не вимовляється: “лопата – опата”.
2. звук “Л” вимовляється як англійське “Л” – увелярно.
3. звук “Л” вимовляється м’яко, як “ЛЬ” – “лавка – лявка”.
4. звук “Л” вимовляється гнусаво, як “НГ”.
5. заміни звука “Л” звуками “Р”, “молоко-мороко”, найчастіше губно-губним “В” а
також на “У”, “Й”, “Б”, “Н”, “Г”, “К”.
На уроці з темою звук та буква “Л” бажано
зосередити увагу дитини на основних елементах артикуляції: зімкнення кінчика
язика і верхніх зубів та утворення щілини між боковими краями язика і верхніми
зубами.
Запропонувати дітям пограти в гру “пароплав”:
“легенько прикусити широкий язик між зубами і подати голос “ИЛ”... “ИЛ”.
Використати на цьому ж уроці чистомовки:
ал-ал-ал-
їдемо на вокзал. ал-ал-ал- на столі пенал.
Вади вимови звука “Р” і “Р’ ” дуже поширені. Характер вад
різноманітний: пропуски, спотворена вимова (гаркаве і ін.) та заміна звуків.
Може бути пришита “вуздечка”.
При артикуляції звуків “Р” і “Р’ ” широкий напружений кінчик язика
вібрує в повітряному струмені. Бокові краї язика зімкнені з верхніми кутніми
зубами. Для учнів, які не вимовляють “Р” вчитель може показати такі
артикуляційні вправи: “цокання” або “барабанщик” – язиком доторкатися до
альвеол і вимовляти звук “д-д-д”. Таких дітей треба обов’язково направляти до
логопеда.
Ефективними методами виправлення вимови на уроках є вивчення скоромовок
та чистомовок, які допомагають формувати мовний апарат дитини, привчають до
складних поєднань звуків. Читання та вивчення чистомовки з відпрацьованими
складовими структурами допомагає не тільки правильно вимовляти звук, а й вчить
свідомого читання. Їх можна використовувати на початку уроку як мовленнєву
гімнастику. Щоб мовлення дитини було виразним, дохідливим, треба її навчити
володіти артикуляційним апаратом, говорити енергійно, чітко, легко і весело,
щоби замість одного звука дитина не намагалася промовити інший.
Рекомендуються такі правила роботи над скоромовками і чистомовками:
1. учитель пропонує чистомовку чітко артикулюючи.
2. учні хором повторюють, намагаючись відтворити те, що почули.
3. 2-3 учні самостійно промовляють наведений текст.
Наприклад:
Са-са-са
– ось летить оса. Со-со-со – у Соні колесо. Су-су-су – яблуко несу. Косар скосив увесь овес. Коси коса, поки роса.
Діти доповнюють чистомовку: „Жа-жа-жа,
ми побачили ву... (жа)”
Ефективним засобом навчання учнів правильної звуковимови є мовна
зарядка. Вона спрямована на зміцнення звукоізоляційного апарату, на чіткість
вимови ізольованих звуків. Її проводить вчитель у міру того, як учні навчаються
читати. Це система вправ, спрямованих на правильне відтворення складових
структур і слів. Вона встановлює чіткий зв’язок між зоровим і мовно-рушійними
образами складів і слів, диференціація подібних одиниць читання, поєднання в
єдиний процес сприймання і усвідомлення слова.
Наприклад.
1. диференціація схожих складів і слів:
Са –
за, злива – слива, Со – зо, казка – каска, Су - зу, газ – гас.
2. Читання складів за схожістю
звучання.
Ас –
са, Са – ша,
Ос – со, со – шо,
Ус – су су – шу
3. Читання слів за схожістю
Сом,
лапка, Лом, папка, Ром, сапка.
У молодших класах порушення письма складає значний відсоток серед інших
порушень мови. Порушення письма і читання є серйозною перепоною для оволодіння
учнями шкільної програми. Вони часто пов’язані з різними порушеннями мови:
дислалія, алалія, порушення читання – дислексія і письма – дисграфія.
Видами дислексій і дисграфій є оптичні, фонематичні, мнестичні та семантичні. Оптичні порушення письма і читання пов’язані з недорозвитком вищих
зорових функцій. У цих дітей відмічаються труднощі в засвоєнні графічно
подібних букв: “Т – Г, д – л, В – Д, п – т, х – ж, а – о, б – д.
Фонематичні
порушення читання і письма викликаються недорозвитком функцій фонематичної
системи. Такі діти з трудом диференціюють звуки, подібні акустично та
артикуляторно. Ц – С, ш – щ, ч – щ, ш – ч, ж – ш, ж – з, с – с, б – п, д – т.
При цих порушеннях порушується і усна мова, обмежений словник, неправильне
використання деяких граматичних форм.
Мнестичні порушення читання і письма пов’язані з труднощами
встановлення зв’язків між буквою і звуком. Дитина не розуміє, не запам’ятовує,
яка буква відповідає тому чи іншому звуку.
Семантичні порушення читання (механічне читання) – порушення розуміння
прочитаного при правильному читанні. Учень, читаючи слово по складах не може
об’єднати ці склади в єдине слово.
Для попередження мовних розладів, а також дисграфій, дислексій,
пропонується використовувати на уроках фізкультхвилинки з елементами
пальчикової гімнастики. Це насамперед необхідне тому, що в кінчиках пальців
сконцентровані рецептори, імпульси від яких поступають у мовні моторні зони
кори головного мозку. Якщо при виконанні таких елементарних вправ: нанизування
намистинок, застібання ґудзиків, шнурування, виконання аплікацій, малювання
дитина відчуває труднощі, це може бути свідченням того, що в неї можуть
виникнути логопедичні проблеми.
Серед учнів, які мають порушення мовлення, є особлива група дітей, що
заїкаються. Це досить поширений недолік, при якому порушується темп і плавність
мовлення. У більшості випадків воно виникає у дошкільному віці у вразливих,
збудливих дітей. Виникненню заїкання сприяє ряд факторів: неправильне виховання
у сім’ї, сильний стрес, конфліктні ситуації, фізичні покарання.
Зі вступом до школи мовлення таких дітей погіршується, а так як діти із
заїканням усвідомлюють свій недолік, то це приводить до ще більшого погіршення
їхнього мовлення. Негативно впливають на нервову систему цих дітей і негативні
зауваження вчителя чи однокласників. Поступово в учнів, що заїкаються, виникає
невпевненість у власному мовленні, вони намагаються мовчати, уникають доручень,
пов’язаних з необхідністю говорити, уникають спілкування, стають
сором’язливими.
Заїкання піддається лише комплексному впливу, тому логопедичні заняття
повинні проводитись паралельно з роботою психолога, психотерапевта, вчителя.
Дислалія, ЗНМ, дислексія, дисграфія,
заїкання, алалія – це не просто логопедичний діагноз, а хвороба, яка
коригується спеціальними логопедичними методами, вправами і прийомами, і не в
кожному випадку ці вади можна повністю скоригувати. Але за умови систематичної послідовної організованої
роботи ми доб’ємося певних результатів і наші діти будуть успішно навчатися в
школі.
Більшість методик навчання дітей з особливими освітніми потребами — специфічні. Наприклад, учневі з вадами зору допоможуть орієнтуватися в класі контрастні фарби та додаткове освітлення. А ось у дитини з епілепсією таке оформлення може спричинити погіршення стану здоров’я. Для кожного виду порушення є спеціальні методи, що допомагають повноцінно навчатися. Наприклад, шрифт Брайля, жестова мова чи дактильна абетка. Детальніше про них можна дізнатися із семи видів програм, які є на сайті Міністерства освіти. Але є дещо спільне, що допоможе будь-якому інклюзивному класу почуватися комфортно.
1. Командна робота — на всіх рівнях.
Адаптація в класі дитини з особливими освітніми потребами — турбота не лише вчителя. Розробкою індивідуального освітнього маршруту займатиметься ціла команда: соціальний працівник, шкільний психолог, асистенти вчителя та дитини, реабілітолог, дефектолог. Але серед найважливіших її учасників — батьки такого учня. Утім, працювати важливо ще й з татами та мамами однокласників. До приходу дитини потрібно підготувати клас — і це не лише про обладнання приміщення. Йдеться про психологічний комфорт, атмосферу приязні. Починати роботу найкраще з родин. Для батьків варто проводити тренінги, перегляд фільмів про інклюзивне навчання або про такі самі особливості здоров’я, які є в нового учня.Спільною має бути й робота всіх дітей у класі. Бо що таке, власне, інклюзія? Типова помилка — вважати, що це просто навчання дітей з особливими освітніми потребами у загальноосвітніх школах. Таке навчання зветься інтеграцією. А ось інклюзія — підхід, за якого кожен учень має стати важливим для команди, незалежно від його особливостей. Хтось виразно читає, а хтось б’є по м’ячу краще за всіх. Той, хто гарно читає, може всім почитати. А той, хто гарно володіє м’ячем, може навчити решту дітей. За такої установки учні починають підтримувати та вчитися одне в одного.
2. Привчати учнів, що різноманіття — це норма.
Діагнози, зазвичай, очевидні для дітей: особливості пересування за наявності ДЦП, протези, слухові апарати, окуляри зі спеціальними лінзами. За статистикою, чверть дітей у розвинених країнах мають значні порушення здоров’я, а 60% — виражені індивідуальні особливості (зайва вага, нюанси зовнішності тощо). Якщо учні не розуміють особливостей однокласника, у якого ВІЛ чи аутизм, це викликає ще більше запитань, тривоги та відчуження. Тож вчитель має все чесно й доступно для їхнього розуміння пояснити ще до появи дитини з ООП (особливими освітніми потребами). Варто запропонувати учням таку гру: відчути, як почувається однокласник. Якщо в нього є вади зору, можна усім зав’язати очі та попросити походити так. Якщо він не використовує мову через синдром Дауна чи аутизм — спробувати мовчки донести до інших свою думку. Якщо йдеться про дитину, в якої проблеми з координацією рухів, школярі можуть написати міні-есе лівою рукою (правші). Це значно знижує критичне ставлення до зовнішніх особливостей як до чогось дивакуватого. Усі діти мають навчатися разом, незалежно від відмінностей, що існують між ними.
3. Спиратися на сильні сторони.
Зараз говоримо про єдину освіту для всіх дітей, а не окремо про спеціальне та загальне навчання. Давній радянський підхід допомогу дитині з ООП подавав як корекцію відхилень, втручання та реабілітацію. Такий учень сприймався як пацієнт лікарні — через призму хвороби. Першокласники «з нормою» мусили говорити, читати, рахувати та мати інші навички. Якщо ж дитина мала особливості, акцент робили на тому, як компенсувати вади, а не на розвитку сильних сторін.Натомість є країни, де взагалі немає корекційних шкіл (Норвегія, Фінляндія), а головна установка: прогрес швидше буде в тому, що школяр робить добре, ніж у тому, що не вдається. Змінилася парадигма сучасного учня. Засвоїти знання — більше не головна мета, важливіше користуватися ними та створювати щось нове. Ерудиція нині вже не так потрібна для роботи, значно важливіша креативність. Жодне захворювання не віднімає в людини творчих здібностей, кожен може згенерувати нову ідею. Тож є те, що варто створювати разом усім учням, а спиратися краще на сильні сторони кожного з них. Що вміє дитина з ООП? Що їй добре вдається?Навіть на рівні мови акцент краще робити не на тому, чого немає, чи неспроможності, а на тому, що є: наприклад, замість «не може ходити» казати «користується візком».
4. Робити комунікативні паспорти.
Від імені дитини прописуємо всі її інтереси, здібності, хобі, що не подобається, як зручно комунікувати. Ця ідея пішла з польських шкіл. Починається паспорт вітанням: «Я — Боря, мені 7 років, всім привіт». Там можуть бути такі розділи: загальна інформація про учня, «Як я спілкуюсь», «Самообслуговування», «Мобільність», «Мої інтереси», «Важливо» (як допомогти під час приступів, які обов’язкові режимні моменти — наприклад, необхідність приймати інсулін у разі діабету I типу). Варто прикрасити паспорт малюнками, піктограмами, фото. Коли вчителі заповнюють такий паспорт, вони починають орієнтуватися на досягнення дитини, краще відчувати її індивідуальність. Добре до збору даних та оформлення долучити всіх фахівців, що працюють з дитиною, а також батьків.
5. Практикувати скаффолдинг
Скаффолдинг — створення умов для підвищення успішності кожного учня. Для цього дитина має вчитися у «зоні найближчого розвитку», тобто робити те, що їй цікаво, але поки що неможливо опанувати без підтримки. Ніщо так не поліпшує мотивацію, як можливість впоратися із завданням і досягти успіху. Скаффолдинг — це процес, який дає можливість дитині (у тому числі новачку) розв’язати проблему, виконати завдання або досягти цілей, які знаходяться за межами її індивідуальних зусиль чи можливостей. Як допомогти? Сказати «Молодець, тобі все вдасться»? Але ж дитина розуміє, що її спроби поки що далекі від результату. Цього мало. Фахівці знають чимало видів підтримки. Вербальна — може бути не лише прямою (заохочення), а й непрямою, не адресною: «Увесь клас скоро впорається», «Це не так складно, як здається». Підказки через міміку, жести, вказівки, рухи тіла — велика сила. Якщо вчитель побоюється чи ніяковіє під час занять з дитиною з ООП, вона дуже швидко «зчитує» це завдяки мові тіла. Тоді робота значно ускладнюється. Фізична підтримка — скажімо, можна писати, малювати чи конструювати щось з учнем разом «рука в руці». Моделювання — демонстрація виконання завдання. Візуальний стимул — картинки, піктограми, символи, письмова мова. А от чого не можна робити в жодному разі, так це виконувати завдання замість учня.
6. Продумувати різнорівневі завдання.
Заварити разом чай та випити зі смаколиками — усім дітям приємно. Після цього одним учням до снаги вивчати розчинність речовин (на прикладі цукру в чаї) мовою хімії. А дитина з інтелектуальними порушеннями, для якої абстрактні поняття поки що не доступні, зможе дізнатися більше про приготування чаю. Коли всі аналізують певні поняття та створюють таблиці, дитині з ООП можна доручити замальовувати отриманий досвід. Експерти радять орієнтуватися не лише на такого учня, а на потреби всього класу. Різнорівневі завдання дають учневі вибір. Також, за потреби, важливо дати варіанти подання матеріалу (словесно, візуально, піктограмами).
7. Креативити і візуалізувати.
Творчий підхід під час розробки уроку — найголовніший ресурс учителя. Діти здатні вчитися незалежно від рівня їхнього розвитку. Раніше відсутність мови чи нездатність до загальноприйнятого спілкування (як за аутизму) були підставою для визнання дитини ненавчуваною. А нині такий учень може лякати вчителя: як же подавати йому матеріал. Утім, діти із синдромом Дауна, маючи звичайний інтелект, у 6–7 років можуть не розмовляти, адже їм важко: у них специфічна анатомія органів мовлення та неправильно працюють артикуляційні м’язи. А в разі розладів аутистичного спектра діти шукають нові способи комунікації. Для немовленнєвих дітей зображення — це вже не просто наочність, а спосіб побудувати діалог. За аутизму, навіть якщо дитина розмовляє, для неї важлива опора на зорове сприйняття, бо так інформація сприймається значно краще. Тож у приміщені школи навіть роблять вивіски з малюнками, які пояснюють призначення кімнат: клас, туалет, їдальня, бібліотека тощо. Візуалізація може бути інакшою: нині в Україні почали видавати книжки, де поруч з чудовими ілюстраціями — рядки піктограм, які заміняють текст. Їх майже 10 тисяч, як у китайській мові. Образи допомагають дітям з різними діагнозами. Давно відомо, наскільки важливі наочно-зорові форми пізнання для дітей з вадами слуху. У випадку інтелектуальних порушень візуалізація допомагає генералізувати поняття у процесі конкретно-наочного мислення (наприклад, завдання співвідносити зображення та предмет). А як же решта школярів? Візуалізація — це те, що нині «показано» майже всім. Отже, які б методи не використовував вчитель, важливо донести: людину не можна вимірювати лише через дефіцит чогось. Та навіть здібності і досягнення — хоч це і важливий вклад у життя класу, але й ними не можна виміряти цінність людини.Бо інклюзія — це коли важливий кожен.
UKR