7 ПОРАД, ЯК УНИКНУТИ ПОМИЛОК ПРИ УКЛАДЕННІ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО ДОГОВОРУ

АКТУАЛЬНІ ЗАПИТАННЯ:

Яка різниця між трудовим та цивільно-правовим договором?

Як правильно сформулювати предмет цивільно-правового договору?

На який строк потрібно укладати такий договір?

  1. Зрозумієш різницю між трудовим та цивільно-правовим договором — правильно складеш договір

Головна різниця, про яку не слід забувати при укладенні договорів з виконавцями, полягає в предметі договору.

Предметом трудового договору є праця працівника в процесі виробництва. Предметом договору цивільно-правового характеру є виконання певного визначеного обсягу робіт стороною договору.

 

Трудовий договір — угода між працівником і власником підприємства, установи, організації (далі — підприємство) або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ст. 21 Кодексу законів про працю України).

Цивільно-правовий договір — це угода між підприємством та громадянином на виконання певної роботи або надання послуг за оплату, предметом якого є надання певного результату праці, без виникнення трудових відносини, на які поширюється трудове законодавство.

 

До цивільно-правових договорів належить договір про надання послуг, договір підряду, договір доручення.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України, далі — ЦКУ).

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст. 837 ЦКУ).

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ст. 1000 ЦКУ).

Отже, виконавець (підрядник, повірений), який працює за цивільно-правовим договором, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик; працівник не зараховується до штату підприємства; не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийняття працівника на роботу на певну посаду.

 

  1. Назва договору повинна відповідати його предмету

Майже завжди сторони називають договір «цивільно-правовий», але це неправильно. Назва договору повинна відповідати характеру робіт, що виконуватимуться, або послуг, які надаватимуться. Це не дасть змогу перевіряючим органам трактувати договір, як заманеться.

Наприклад, якщо укладаєте договір з бухгалтером, то назвіть його «Договір про надання бухгалтерських послуг», якщо отримуєте послуги маркетолога, то й назва договору має бути відповідною. Але в жодному разі не вказуйте посаду виконавця (про це — далі у статті).

  1. Правильно формулюйте предмет договору

Однієї лише правильної назви договору недостатньо. Слід правильно та детально прописати головні умови, про які домовилися сторони, визначити його головну суть — предмет договору. Відсутність детального опису предмета договору може мати негативні наслідки.

Часто підприємці пишуть предмет договору одним реченням та загальними фразами (наприклад, «надання маркетингових послуг» або «надання бухгалтерських послуг»). Однак це неправильно. Потрібно описати роботи чи послуги, які виконавець зобов’язаний виконати чи надати. Наприклад, маркетингові послуги можна описати так: «дослідження попиту на продукцію, вивчення потенційних клієнтів, складання бізнес-плану підприємства на рік». Бухгалтерські послуги можна визначити в договорі як «складання квартального звіту та подання звітності підприємства, ведення бухгалтерського обліку на підприємстві, зокрема: відображення господарських операцій за звітний місяць у реєстрах бухгалтерського обліку, складання фінансової та іншої звітності, подання цієї звітності до уповноважених органів у встановлені законодавством строки, розрахунок податків (зборів, внесків) тощо». Одиницею виміру кількості наданих послуг вкажіть звітний місяць.

 

ПАМ’ЯТАЙТЕ!

Якщо суть роботи чи послуг та їх обсяг конкретно визначені у договорі, у перевіряючих органів не виникне жодних запитань.

 

  1. Не вказуйте посаду виконавця

 Нерідко у цивільно-правових договорах зазначають посаду виконавця. Наприклад, у договорі про надання бухгалтерських послуг зазначено, що виконавець є бухгалтером і він отримує заробітну плату згідно із штатним розписом. До того ж підприємство обліковувало робочий час виконавця. Це 100 % штраф!

 

У цивільно-правових договорах ніколи не потрібно вказувати:

  • посади, професії, повноваження;
  • належність виконавця до штатного розпису підприємства;
  • робоче місце;
  • графік роботи та облік робочого часу;
  • гарантії (відпустки, компенсації тощо).

 

Пам’ятайте, сторонами в цивільно-правових договорах є лише замовник та виконавець (підрядник, повірений).